Київське одкровення 3: хабарі, гроші, «руській мір»!

І в минувшині і до тепер, наш північний сусід завжди дорікає українцям, що світська влада постійно втручається у справи релігії, але чи були самі вони праведниками, чи мають моральне право на докори? Спробуємо проаналізувати.

Наведу один приклад, як Москва отримала патріархію. 1586р. патріарх Антіохійський Йоаким,подорожуючи через Україну і Білорусь, заїхав до Московії, яка вже більше століття була відлучена (перебувала в стані секти). Там його замкнули в Успенському соборі кремля. Може хотіли перевірить, що то за загорілий чолов’яга. Бо на північ не дуже хотіли їхати,с гостиною, люди з Європи чи Близького Сходу (цікаво чому ж це?). Дикунське виховання зіграло свою роль – розкольницький, московський митрополит Діонісій провів літургію в присутності Йоакима, який не розумів, що відбувається, такий стан тепер називається – «ступор». А це дуже хитра річ, якщо будь-який церковний діяч був присутнім на літургії невизнаної церкви – вона автоматично визнається (нема ніяких пересторог, яким чином це буде: примусом чи добровільно).Таким чином,уряду Москви вдалося отримати визнання своїх літургій від патріарха. Ще додали «подношенія» і патріарх «не ображений».

1588р. в московських землях перебував Вселенський Патріарх Єремія,  чому не проїхатись по свіжому повітрі, тим більше, митрополія вже законна. Але, «по старой русской традиции», патріарха «закрили» на рік. Єремії пропонували перенести кафедру з Константинополя-Стамбула в Москву. Та загорілому південному мужу не дуже хотілось пустити коріння в країні «дубняка і холодриги».  Взаємоприйнятним рішенням стало поставити в Москві замість митрополії, патріархію. Що й було зроблено  1589р.

Цікаво, що грамота на утворення Московської  Патріархії містить підписи всіх Східних Патріархів, але деякі з них, навіть не чули про існування такої грамоти на той час. Що можна сказати з цього приводу – «кантора пише».  Тому, для того,щоб «пожурить невірних хохлов»,самім треба діяти як праведники. Чи підхід такий: «Що дозволено ведмедю, не дозволено соловю». На це, ми скажемо –«Хоч  соловей маленький, та його пісня удаленька», а «ведмедю треба повчиться танцювати», бо може трохи занести на повороті.

Державницькі структури  завжди будуть втручатися в духовне життя, якщо це потрібно його народу і це непорушний факт. Любов до свого народу, до своєї віри і проявлення цього, не гріх, а благодать. «Любов до Бога, не на словах здійснюється, а у дійсних справах (Феодосій Печерський)».

Наші північні сусіді не жалкували золота, соболів, всіляких «любострастних» задоволень, для будь-кого хто міг допомогти їм утвердити їх ідеологію, яка почала зароджуватись в сиву давнину. Ця ідеологія прикривається добрими, церковними ідеями, а несе в собі банальну загарбницьку сутність. І якісь пояснення про дружній, братній народ, просто смішні на фоні того,як себе ведуть московіти. А якщо,все таки, хтось вважає їх братами, подивіться на це с такого боку. Якщо вас брат вас зраджує – це подвійний гріх, гріх по крові. Може хтось не хоче цього бачити, але все таємне,рано чи пізно, стане явним. Бо зло, яке прикривається релігією,все одно,вийде на зовні!

Потім такі люди будуть ходить і розказувати: «Нас обдурювали, Бог єсть!». Спочатку думай тоді – говори і роби!