Емоційна історія

Історія для нашої держави – це низка звитяг та героїчної боротьби. Наша публікація буде стосуватись, в більшості, не історичних досліджень, а розмірковувань, психологічного, емоційного забарвлення минувшини.

Для кожного регіону України є характерним наявність героїв, які вплинули на розвиток українських земель, в глобальному розумінні. І їхня присутність на якійсь окремій території все одно давала поштовх на всій Україні.

Для Макарівщини однією з яскравих сторінок в історичній пам’яті є – Гайдамацький рух. Взагалі, в сучасній Україні не дуже люблять говорити про дану діяльність. Так, як гайдамаки не дуже подобаються нашим сусідам: полякам, росіянам. Для їхньої історичної пам’яті вони залишаться  «кривавими злочинцями, грабіжниками…» До того ж, вони часто наголошують на нестримності, безжальності, навіть дикунстві гайдамаків. Давайте проаналізуймо, найсерйозніші виступи проти Речі Посполитої (Польщі) почались в середині 18 ст. Піку вони досягли в 1768, в часи повстання — Коліївщини. Яким був цей час? Дуже часто були публічні страти. Французька революція в кінці 18 ст. поставила смертну кару на потік – гільйотина стала наймасовішим знаряддям «кари на горло». Тому жорстокістю, на той час, нікого не здивуєш. Зараз, бачення людей кардинально змінились. Людське життя стало цінитись більше. Але для того треба було пережити дві світові війни. На той час проблеми – «карати чи не карати», не стояло. Це характерно для всіх народів світу. При чому, який був тоді період на українських землях. Частина їх була у складі Польщі, Московії, та ін. З поляками були настільки кардинальні протиріччя, що перебування в одній державі тільки сприяли масовим визвольним рухам. У нас з ними була багатолітня кривава історія, яку ні одна нація не могла пробачить. Польська шляхта дуже зверхньо відносилась до українців. Зокрема, сама Польща переживала тяжкі часи, вона була розбита, розграбована, абсолютно слабка. У шляхти виробився своєрідний комплекс, чи то масовий психологічний розлад, ну й вони вирішили карати хоч когось, через свою власну неспроможність. Українці якийсь час терпіли, як завжди. Та то більш було створення образу, якогось безсилого раба. В один прекрасний день все закінчилось, пішли загони гайдамаків по Україні. Степ та воля - козацька доля! Полились моря крові.

В нашому районі, мабуть у кожному селі існують легенди про скарби. То пересуди часів гайдамацьких. Останній полковник гайдамацького руху – Іван Бондаренко. Родом з нашого району. Народився він в мальовничому селі Грузьке. З боєм пройшов всі найтяжчі битви Коліївщини. Він добре «відпрацював» в: Рожеві, Бишеві, Макарові, Чорногородці, Новосілках та ін. Військовий штаб був у нього в рідному Грузькому. Це зрозуміло, тому що більшість повстанців розраховувало на довготривалу партизанську боротьбу. Для цього найкраще підходить лісиста місцевість того краю, крім того, це ж рідні території, там відомі всі стежки. Не вдалось нашому отаману втілити задумане, при підтримці росіян, поляки почали тіснити повстанців, схопили ватажка і стратили. «Нечего хохлам бегать, работать надобно!»

Українцям потрібно мати менше толерантності абсолютно до всіх. Сильний вбачає в терпимості можливість для агресії. Це не значить, що потрібно стати лютим. Просто потрібно бути чітким, незламним в своїх переконаннях. Для інших народів можуть бути героями кати нашої нації, нічого вже з цим не поробиш. Але, будь-ласка, не потрібно нав’язувати нам чужі принципи!